понеділок, 6 жовтня 2014 р.

Один день з життя Заболоттівської дитячої бібліотеки

   Цей день розпочався так, як починаються сотні інших моїх днів. Ранкова кава, хатні клопоти, дорога до бібліотеки, моє робоче місце. Тільки думки не такі як раніше, не такі як до війни. Саме так в нас називають АТО, де воюють наші тринадцять односельців. Кожен день розпочинається з думки: «Як ви там, мої дорогі? Чи живі, чи маєте чим вгамувати спрагу та голод, чи підтримують вас наші віра та молитви?» Сьогодні, мабуть, не має такої людини, яка б не переживала за долю України. Напевно у кожного з нас – син, брат, чоловік, родич чи просто знайомий – ТАМ. Там, де йде справжня війна, де стріляють і вбивають. Там, звідки щодня
линуть гіркі новини про загибель мирного населення і військовослужбовців. У такій ситуації дуже важко, але треба зібратися і надати реальну допомогу їм – нашим захисникам – у міру своїх
можливостей. Ми не маємо права сидіти, склавши руки!

   Небайдужі волонтери нашого селища організували акцію на підтримку військових, що беруть участь в АТО, зокрема, для наших воїнів – односельців, котрі перебувають на буремному Сході. До цієї благодійної і необхідної справи долучилися разом зі мною і діти - читачі нашої
бібліотеки. Дитяча бібліотека – одна велика дружня сімʼя і я, як не тільки керівник, а й турботлива «мама», організувала своїх підопічних взяти участь в благодійній акції по збору коштів та продуктів для воїнів АТО. Свою діяльність ми проводили під гаслом «Допоможи землякові». Акція розпочалася в бібліотеці з оформлення великого плакату із закликом долучатись всіх небайдужих до збору коштів.

   Роздрукували звернення про допомогу нашим воїнам, оформили заклики: «Купив? Поділись з солдатом!», «Нагодуй свою армію, якщо не хочеш годувати чужу!» та написали листи підтримки нашим захисникам, які перебувають на Сході. В своїх листах діти бажали швидкого повернення до рідних, бути сильними та мужніми, жити з надією в серці та вірою в душі.

    При спілкуванні юні волонтери сказали, що вони також хочуть внести в цю хорошу справу і свою посильну допомогу. Цікаву розповідь почули від Ані Акопджанян. «Мій тато, - розповідає Аня,- за національністю – вірменин. Втікаючи на початку дев’яностих від війни в Нагірному Карабаху, він разом з своєю сімє’ю приїхав в Україну і мав статус біженця. Поселились
вони в сусідньому селі, там і познайомився з мамою. За понад двадцять років тато не тільки отримав громадянство України, опанував українську мову а й полюбив Україну та став її справжнім патріотом. Наприклад, коли наші продавці на догоду білоруським покупцям (ми живемо на кордоні) починають розмовляти російською, він зауважує, що в Україні потрібно
розмовляти рідною мовою.» Від себе хочу додати, що ці слова сина вірменського народу повинні стати уроком для деяких наших українців. Потім юні волонтери з бейджиками , у вишиванках та з національною атрибутикою зайняли свої «стратегічні» місця в центрі селища, де стояли із скриньками для збору коштів.

    В свою чергу я ходила від однієї групи дітей до іншої, підбадьорюючи, піднімала їх «бойовий» дух, розносила воду та піцу, відповідала на питання, які виникали в людей, разом з дітьми закликала всіх небайдужих долучатись до акції. Свій патріотизм мої юні читачі показали не на
словах, а на ділі. Ці маленькі «воїни тилу» мужньо переносили неймовірну спеку, часом нерозуміння, байдужість деяких наших недалеких людей. В кінці дня юні «воїни тилу» зібрались та підрахували скільки і чого було зібрано.

    Це і упаковки води, крупи та макарони, печиво і, навіть, справжній «трофей» - військовий бінокль. За один день дітьми було зібрано понад три тисячі гривень, а це, майже, бронежилет та врятоване чиєсь життя.

    Коли я бачила в дітях таке співчуття, готовність допомогти, мене переповнювала гордість за моїх маленьких читачів, які долучились до великої справи. Такої стійкості, розуміння складної ситуації в нашій державі, прагнення допомогти солдатам та справжньої любові до своєї країни
цих дітей, можна повчитися багатьом дорослим. Бо без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності — віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. У нашому жорстокому світі так мало людей, які вміють пошкодувати, поспівчувати і надати реальну допомогу і підтримку тим, хто цього потребує.
   
багато-багато цікавого. Наразі наша благодійна акція продовжується. Ми обговорюємо нові ідеї, плануємо провести благодійний ярмарок, на якому читачі бібліотеки будуть продавати свої вироби з бісеру, вишивки, солодку випічку та багато іншого на користь учасників бойових дій на
сході. Наші діти, разом із дорослими, роблять неоціненний вклад у підтримку тих солдатів, хто гостро потребує допомоги і чиї проблеми не повинні залишитись без уваги. А краплини тепла дитячих сердець зігрівають душі українських воїнів, підтримають і захистять.
А мій робочий день, тим часом, добігає до кінця. Провівши один день у нашій бібліотеці та за її межами, ми мали гарну нагоду переконатися, що в нас по-справжньому вирує життя. А діти приходять у бібліотеку не лише для того, щоб обміняти чергову книгу. Тут вони знаходять для себе чимало цікавих та корисних занять. Відтак, їхнє дозвілля урізноманітнюється. Тут вони можуть розкрити свої таланти, поспілкуватися з друзями, зустрітися з цікавими людьми і ще
 Валентина Глущук завідувач дитячою бібліотекою
смт. Заболоття Ратнівського р-ну Волинської обл.

Немає коментарів:

Дописати коментар