четвер, 23 січня 2014 р.

Історична розповідь "Великий день єднання"


Соборність – це символ. Символ боротьби за волю. Порозуміння між людьми. І часточка надії і віри у майбутнє.

В історії становлення незалежності і соборності України, особливе місце займає день 22 січня 1919 року, коли Директорія Української Народної Республіки проголосила Злуку всіх українських земель в єдину Українську державу. Саме цей день з′єднання  Західноукраїнської Народної Республіки з Української Народною Республікою прийнято відзначати як свято – День  Свободи і Соборності України.
Щороку 22 сiчня весь український народ iз вдячністю згадує тих героїв, якi боролися за об’єднання усiх нацiонально-демократичних сил українства, хто словом i ділом намагався вiдродити незалежну Соборну Українську державу. Ідея всеукраїнської єдності формувалася ще з часiв Київської Русi, Галицько-Волинської держави, Запорізької Січі, Визвольної вiйни пiд проводом Богдана Хмельницького, Гетьманщини.
Та реалiзувалась ця мрiя внаслiдок української революцiї 1917-1920 рокiв, пiд час якої з великою силою розкрилися свободолюбство i нацiональний дух українського народу, утворилися двi демократичнi держави – Українська Народна Республiка (УНР) та Західноукраїнська Республiка (ЗУНР). Нажаль, двi роз’єднанi держави не могли iснувати як єдиний полiтичний, економiчний органiзм, цьому заважав ряд причин. Не зважаючи на перешкоди, народ України не полишав прагнення до соборизацiї всiх українських земель у власнiй державi.
01 грудня 1918 року представники державного Секретаріату ЗУНР – К.Левицький, Л.Цегелоський, члени Директорiї – В.Винниченко, С.Петлюра, П.Андрiєвський, Ф.Швець пiдписали у Фастовi Предвступний договiр про майбутнє об’єднання двох республiк. Цей договiр став першим i основним актом соборностi, викликав схвалення українського загалу.
03 сiчня 1919 року на першому засіданнi Української Народної ради було одностайно прийнято Ухвалу про злуку ЗУНР i УНР. Часописи пiдкреслювали, що тим самим зроблено перший крок на шляху до соборностi українських земель.
Директорія i Рада Народних Мiнiстрiв призначила святкування об’єднання УНР i ЗУНР на 22 сiчня. Мабуть, ця дата не була випадковою, адже вказаний день збiгався з рiчницею iсторичного IV Унiверсалу Цетральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалася самостiйною, незалежною державою, отже вiн мав стати днем подвiйного всенародного свята – Свободи i Соборностi.
22 сiчня 1919 року на Софіївській площi, бiля пам’ятника гетьману Богдану Хмельницькому, у присутностi десяткiв тисяч киян лiдери УНР і повноважна делегація ЗУНР заявили про свiй непохитний намiр збудувати єдину соборну Українську державу.
З раннього ранку мiсто набуло святкового вигляду. На будинках державних установ майорiли нацiональнi синьо-жовтi прапори, Софiївський майдан прикрашала трiумфальна арка зі старовинними гербами України і Галичини.
В Актi злуки проголошувалося: «Однинi воєдино вливаються століттями відiрванi одна від одної частини Єдиної України, Захiдноукраїнська Народна Республiка (Галичина, Буковина Угорська Русь) i Надднiпрянська Велика Україна. Здiйснилися вiковiчнi мрiї, якими жили, i за якi вмирали кращi сини України. Однинi є єдина, незалежна Українська Республіка».
Цей день увійшов до національного календаря як велике державне свято – День Соборності України, і відзначають його з 1999 року. Ті вікопомні історичні події сформували підґрунтя для відродження незалежної соборної демократичної України та утвердження національної ідеї. У розмаїтті жовто-синіх знамен 22 січня 1990 року наші сучасники поєднали живим ланцюгом злуки Схід і Захід України.






понеділок, 20 січня 2014 р.

Буккросинг – це цікаво!





З метою популяризації книги серед юних читачів в районній бібліотеці для дітей стартувала нова акція – буккросинг у рух любителів почитати.
Буккросинг – досить популярна ідея в США, Канаді та багатьох європейських країнах. Її суть полягає в тому, що люди діляться прочитаними книгами, залишаючи їх в певних місцях – кав’ярнях, книгозбірнях і т.д., звідки інші учасники, за попередньою домовленістю, можуть ці книги забрати. При цьому учасники домовляються знову їх повернути в обіг після прочитання.
Ми, бібліотекарі, облаштували в нашій  бібліотеці книжкову полицю, назва якої «Буккросинг – це цікаво». Книги розміщені на полиці різні. Це і книги українських письменників, зарубіжна класика, релігійна, історична тематика та ін..
Діти з великим задоволенням діляться цікавими книгами – скільки позитивних емоцій! І нездоланне бажання розповісти про це друзям, щоб і вони  подивилися, почитали.
Згуртовані гарними думками та справами діти – це велика сила добра і злагоди, чого так  потребує сьогодні наша планета.



7 січня - Різдво Христове
Різдво Христове — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха. Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) великим святом, хоча у багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят.
Різдвяна легенда
Свято Різдва належить до великих християнських, так званих Дванадесятих неперехідних свят, та має п'ять днів передсвяткування і шість днів післясвяткування і завершується святом Обрізання Господнього.
Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу — 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу.
Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік Йосип жили в Назареті, а до Вифлеєму прийшли, виконуючи наказ правителя Августа з'явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися чабани. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив чабанам, які в цей момент не спали, що Бог народився. Чабани перші прийшли вклонитися немовляті.
На небі засяяла Вифлеємська зоря, що сповіщала світу про народження спасителя та вказувала шлях до Царя всіх людей. За пастушками до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, смирно — долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку.
Пославши свого Сина на землю, Бог-отець намагався показати людству важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми. День народження Ісуса Христа — найбільш широко шанований день народження у світі. Люди різних соціальних верств, матеріального становища, переконань і поглядів не минають це свято своєю увагою.
Історія свята
Історична наука вважає, що Різдво запозичене християнами з язичеських культів. У стародавніх релігіях відзначалося народження богів – давньоєгипетського Осіріса, давньогрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят припадали на кінець грудня – початок січня, дні зимового сонцестояння, "повороту до весни".
У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. Утверджуючи християнство та вчення про єдиного Бога на теренах Київської Русі, перші отці церкви переосмислили язичницьку атрибутику у християнському контексті та зберегти у церковній традиції чимало з того доброго та істинного, що існувало в язичництві. Зокрема - сільськогосподарський хліборобський календар, який багато в чому був розроблений ще в язичницькі часи. Таким чином, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового сонячного, хліборобського, року отримав новий, християнський зміст, як Різдво, свято народження Божого Сина, Спасителя світу.
Відповідним чином була змінена й обрядовість, магічні дії й обряди язичництва були замінені на молитви й обряди прославлення і прохання до Всевишнього, щоб у наступному році він дав людям добрий урожай. Відповідно до нового вчення був дещо переосмислений в плані символіки і обрядовості, але по суті залишений без змін, звичай поминання предків, старих дідів, праотців, які згідно православного вчення за свої добрі вчинки, зокрема відносно своєї родини, мають вічне життя у Бога в небесних поселеннях серед святих і праведників. Так само як на святковому богослужінні, у святкуванні Різдва мали брати участь усі приналежні до родинного кола. На Святому Вечорі властиво зосереджується взагалі головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування і гостювання родичів та знайомих з відповідними розвагами та забавами.
Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. У IV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня — хрещення та богоявлення. І лише наступного століття Різдво Христове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність у святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква — 25 грудня за новим стилем. У X столітті християнство було запроваджено на Русі, й відтоді свято Різдва Христового стало невід'ємною частиною нашої культури.
Традиція різдвяного святкування
Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий Різдвяний піст (Пилипівка), з 27 листопада до 6 січня. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставили перший символ усіх трьох зимових свят — дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного — для забезпечення багатого врожаю. Особливого значення надавали різдвяній погоді. По ній визначали майбутній врожай. Різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією, пов’язані із культом предків, з шануванням душ померлих. Відтак, узвар і особливо кутя, які обов’язково мають бути на кожному столі – насправді є поминальними стравами.
Вранці 7 січня українці йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові. Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася на святковий обід, який вже не був пісним, та починалася велика різдвяна гостина. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості, все за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі.
По обіді наступає час заслуженого відпочинку. В гості ж потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.