Міжнародний день рідної мови

                                                             Рідна мово, пісне солов"їна

                                                        Ти одна, як диво-дивина,

                                                     Як єдина в світі Україна

                                                        І як мати в кожного одна.

                                                                         (М.Ігнатенко)

Наше спілкування між собою зрозумілою нам мовою в переважній більшості випадків має для нас величезне значення. Мова та її нарічча стають не просто засобом комунікації, але й відкривають для нас дуже широкі можливості. Людина так звикає до рідної мови, що вона стає невід’ємною частиною її власної особистості. Так створена людина, що рідною зазвичай стає найбільш близька до неї та її душі мова.
Колись ми всі говорили однією мовою. Розуміли один одного і нам не був потрібен хороший фахівець - перекладач. Згідно з Біблійними текстами (Буття, глава 11) поділ мов відбувся в регіоні, який був названий Вавилон. Не заглиблюючись у причини цього явища скажемо, що зараз на нашій планеті за оцінками фахівців всесвітньої організації ЮНЕСКО налічується близько 6-ти тисяч мов, причому половина з них перебуває під прямою загрозою зникнення. Добре це чи погано - не можна сказати напевно, проте абсолютно точно можна стверджувати, що окрема, самостійна мова - це своєрідний носій цілком певних традицій та культурної спадщини, що в свою чергу вказує на конкретну цінність, яку вона може представляти хоча б з точки зору історичної аналітики.
У 1999-му році, за даними проекту DilovaMova.com, на 30-й сесії Генеральної конференції Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, було прийнято рішення заснувати Міжнародний день рідної мови. Датою щорічного свята вибрано 21-е лютого. Це всесвітне свято було засноване з метою сприяння багатому культурному та мовному різноманіттю. Збереження багатомовності дає можливість зберегти не тільки унікальний погляд на нашу тисячолітню історію і культуру, але й виробити найбільш широкі підходи у сфері взаєморозуміння і людяності, які все ще продовжують зберігати в собі ряд проблем, вирішення яких видається складним завданням.
Зроблені кроки по збереженню і поширенню рідних мов на практиці показали, що це активно служить зміцненню солідарності і терпимості, розширенню взаєморозуміння і діалогу, що особливо цінно для нас і нашої власної, сучасної культури і традицій.

Небесна Сотня

   20 лютого Україна відзначила річницю Революції Гідності та вшановувала подвиг Небесної Сотні: людей, які загинули під час подій на Майдані 18-20 2014 року. У буремні дні єврореволюції герої Небесної Сотні повстали проти насилля, несправедливості та брутального зґвалтування своєї країни і кожен з них здійснив особистий подвиг — віддав найцінніше — своє життя заради нової України. У пам’ять про загиблих на Майдані бібліотекою для дітей смт. Заболоття спільно з учнями 10-го класу та їхнім класним керівником Тетяною Шевчук було проведено вечір – реквієм «І знов голосить болем Україна – мати», під час якого була презентована книга «Небесна сотня». Захід розпочався сценкою про юних героїв, що були на Майдані та стали ангелами. На сцені були імпровізовані барикади, шини та вогонь, а учні перевтілились в юних героїв із щитами та жовто-блакитними крилами за спиною. Хвилиною мовчання вшанували всіх, хто загинув на Майдані, тих мужніх незламних українців та їхніх побратимів інших національностей, чиї душі перебувають у Засвітах. Учні розповідали про хронологію подій на Майдані, читали зворушливі вірші про Героїв, виконували патріотичні пісні. Протягом всього вечора демонструвались документальні кадри про протистояння між демонстрантами та «беркутівцями», розстріл людей на Інститутській, які схвилювали весь світ. Завідуюча бібліотекою для дітей Валентина Глущук презентувала книгу «Небесна сотня». Це книга - реквієм, книга – посвята тим учасникам Революції гідності, які віддали найцінніше – своє життя заради того, аби Україна та всі ми встали з колін. Була акцентована увага на тих синах Небесної сотні, яких прийняла волинська земля. Сергій Байдовський, Едуард Гриневич, Іван Тарасюк, Василь Мойсей – ці четверо молодих хлопців повернулися на свою рідну землю в домовинах, так і не дочекавшись такої омріяної перемоги. Було оформлено книжково – ілюстровану виставку «Небесна сотня». Вечір – реквієм закінчився спільною молитвою за мирну Україну.

УВАГА КОНКУРС!!!

 

Деталі конкурсу можна переглянути   за посиланням.

День святого Валентина!

 Кохати – значить бачити диво, яке не бачать інші.

                              Франсуа Моріак

 Незважаючи на те, що лютий — місяць холодний та морозний, ми все одно його любимо за те, що святкуємо в ньому світле та чарівне свято всіх закоханих — день святого Валентина. Цей день в нашій країні відзначають не так давно, але він став вже досить популярним, і всі ми залюбки поринаємо в атмосферу його чарівності.
Любов — почуття світле і добре. Вона може бути до Батьківщини, до рідного міста, до матері, до дівчини чи хлопця, і, звичайно, до книги, до читання. В цей день свої почуття ми виражаємо — «валентинкою», листівкою у вигляді сердечка, яка є незмінним атрибутом цього романтичного свята. «Валентинка» — це освідчення в коханні, за допомогою добрих та щирих слів, написаних у ній.
Яка ж історія цього свята, і звідки воно до нас прийшло?
Існує легенда. У Стародавньому Римі імператор Клавдій ІІ планував завоювання нових земель, і змушував чоловіків залишати свої родини і йти на війну. Крім того, він забороняв священикам вінчати закоханих. Але один із них все-таки наважився порушити цей наказ і таємно продовжував допомагати з'єднувати закохані серця. Його звали Валентином. Коли імператор дізнався про це, він засудив священнослужителя до страти. З тих пір всі закохані вважають цей день — Днем святого Валентина.
Такої великої кількості закоханих, як у бібліотеці немає ніде. Ми знаємо, що вони живуть на сторінках книжок, які  із задоволенням читають користувачі  бібліотеки, дізнаючись про їх неймовірні історії кохання.

Літературний портрет-спомин "Знайомець із Країни сонячного дитинства"

Всеволод Зіновійович Нестайко - письменник, баззаперечний класик сучасної української дитячої літератури. В творчості В. Нестайка немає місця тузі, зневірі, журбі; натомість читачів приваблює гумор, самовідданість, оптимізм героїв, віра у здійснення мрій. Його книжками зачитуються мільйони дітей "від 2 до 102", і якби зібрати воєдино всю їхню до нього любов - вона осяяла б всю Україну...

Книги В. Нестайка перекладено двадцятьма мовами світу.

За творами Всеволода Нестайка знімалися фільми, що завоювали міжнародні нагороди.

Година державності "Соборність душ-єднає Україну"

Це моя земля, це твоя земля
Неповторна і єдина.
Це моя земля, це твоя земля
Україна, Україна

День Соборності - це свято України відзначаємо щороку в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки, що відбулося в1919 році. Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року.
Так вже розпорядилась історія, що упродовж століть наш народ та землі України булирозрізнені, належали до інших держав: Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини.
Тож споконвічною мрією українців було об'єднання розрізнених частин України в межаходнієї держави. Західноукраїнські землі входили до складу Австро-Угорщини, але, навідміну від східних земель, тут українці мали ряд політичних свобод і всебічно розвиваликультурне та громадсько-політичне життя. 9 жовтня 1918 р. на засіданні австрійського парламенту майбутній глава уряду ЗУНРК.Левицький висловив загальне прагнення галицького народу до Києва. 20 жовтня 1918 р.на багатотисячній маніфестації у Львові відомий західноукраїнський політичний ігромадський діяч С.Вітик закликав до негайної злуки з Великою Україною.
Українська Національна Рада, яка 3 січня 1919 року одностайно прийняла ухвалу прозлуку Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою. Київські видання друкували численні статті, інформації, інтерв'ю, присвячені об'єднанню українських республік.
І ось настав день, за який українці боролись упродовж багатьох століть. Уранці 22 січнябіля святої Софії було велелюдно. Вхід з Володимирської вулиці прикрашала тріумфальнаарка з гербами історичних земель України. Під звуки оркестру крокували військовіпідрозділи.
«Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України - Галичина,Буковина, Закарпаття і Придніпрянська Україна - в одну Велику Україну...
Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогуоб'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної УкраїнськоїДержави на добро і щастя українського народу».
З того часу вже стали марними спроби наново поставити той штучний кордон. І в цьомувелика заслуга творців Акту Соборності 22 січня 1919 року.
Таким чином, вперше за шістсот років був зроблений серйозний крок до об'єднаннябільшості етнічних українських земель в єдину державу. Ось як описував ті події один із учасників: «Живий ланцюг справив на мене неповторневраження. Народ був у надзвичайному піднесенні, навкруги дзвеніли патріотичні пісні. Раз у раз лунали здравиці на честь українського народу. Над головами у височині витавдух свободи».
День Соборності України почали відзначати на державному рівні з 1999 року, коли був підписаний відповідний Указ Президента України. Згідно з цим документом 22 січня - день, коли був проголошений в 1919 році Акт Злуки, встановлено Днем Соборності України.

Творча майстерня "Дідух-родинний оберіг"

Відомий факт, що Петро Ι привніс традицію наряджати на Новий Рік ялинку. Після тривалого часу традиція наскільки вкоренилася в умах багатьох людей, що мало, хто згадує, як відзначали Різдво наші предки. Але і на сьогоднішній день багато родин не забули традицію плести святковий дідух на різдвяні свята.

Дідух – це останній зібраний сніп. Цей оберіг з колосків приносив в будинок святкову атмосферу, сімейний затишок і щастя. Звичай плести дідуха йде корінням ще в дохристиянські часи, в епоху неоліту. У ті далекі часи, близько п’яти тисяч років тому, наші предки створили дуже багату хліборобську цивілізацію. Тоді віра в безсмертя душі була дуже міцна, як і повагу до свого роду, душам померлих предків і всіх поколінь. Ялинка, нашими предками ніколи не визнавалася «священним» деревом. Тільки колосся злакових культур, вирощені своїми руками, наділялися магічною силою.

Славився сонячний і великий, прикрашений різнотрав’ям і стрічками сніп з вівса, ячменю, жита, пшениці, який обов’язково присутній в кожному будинку на Різдво. Сніп був втіленням бога Коляди і символізував дух предків, які на свято мали відвідати будинок родичів. Також існує і древньо-християнське пояснення дідуха – це символ святого Йосифа, благодійника святої родини.

Дідух в першу чергу символізує родоначальника роду – діда, як і всіх родичів, що жили з ним. На Святий вечір згадували про всіх родичів, аж до сьомого коліна. Від цього і відбувається традиція запрошувати на різдвяне свято всіх родичів, яких уже немає на цьому світі. А на ніч залишали узвар і кутю на столі.

Наші предки вірили в те, що душі померлих родичів мають зв’язок з родиною, охороняють мир в домі, допомагають по господарству. Ритуальний сніп виносили з будинку тільки перед Старим Новим роком, який відзначали чотирнадцятого січня. У деяких областях дідух спалювали на дорозі біля дому під танці та пісні. В інших областях згідно з традицією спалювали лише частину снопа, з колосків плели «кропило», яким освячували хату, а частину прив’язували на гілочки плодових дерев. Робили це, щоб на наступний рік був рясний урожай.З кожним роком все більша кількість людей відновлює традицію ставити дідух у себе вдома. Хтось замість ялинки ставить колоски в якості символу достатку і родючості. А багато хто, вивчаючи традиції нашого народу, роблять справжній дідух згідно традиції далеких предків.

Що треба знати про Дідух:
1. "Дідух" - із старослов'янської мови "дух предків".
2. Дідух - це родинний оберіг. Символ роду, врожаю, добробуту.
3. Напередодні Різдва Дідух заносять в хату. Важливо зазначити, що за традицією, лише господар має право вносити та ставити Дідух на покуті у хаті.
4. Дідух робили з першого зажинкового чи останнього обжинкового снопа. Традиційно він складається з 3-х ярусів, що символізують "майбутнє", "сьогодення" та "минуле". Крім колосків пшениці та жита, його можуть оздоблювати засушеними квітами, льоном, та плетенеми прикрасами з соломки.