„Мова - то цілюще народне джерело і хто не припаде до
нього вустами, той сам всихає від спраги", - ці мудрі слова великого педагога Василя Сухомлинського зрозумілі і близькі кожному українцю,кожному патріоту України. Адже, як говорить вчений: „Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова”. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим іменем своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, - це людина без роду без племені.
В мові рівень нашої свідомості. Поки живе мова -житиме і народ, як національність, міцнітиме наша Українська держава.
Пам'ятаймо застереження нашого класика Панаса Мирного: „Мова - така ж жива істота, як народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть його душі, смерть всього того, чим він відрізняється від других людей".
Любов і повага до мови, якою розмовляєш, - це передусім, шанування себе, виявлення поваги до народу, його історії, культури. Адже мова - нетлінний скарб українського народу, що його наші предки зберегли, незважаючи на всілякі заборони й утиски, передавши нам у спадщину.
Вона не тільки вистояла, зберігши свою неповторність і притаманні її особливості, коріння яких сягають глибокої давнини, а й одержала в демократичному світі визнання за свою красу. Її фонетична розкіш, лексичне та фразеологічне багатство, синтаксична гнучкість, а фразеологічне багатство, синтаксична гнучкість, величезні словотворні можливості дістали загальне визнання. У 1934 р. на конкурсі в Парижі вона була визнана, поряд з французькою і перською, якнайкраща, наймилозвучніша, найбагатша мова світу.
